Гепатит В

Висвітлення проблеми гепатиту В

Захворювання печінки залишаються серйозною соціально-економічною й клініко-епідеміологічною проблемою охорони здоров'я всіх країн світу. Хронічні вірусні гепатити (ХВГ) і цирози печінки займають значне місце в структурі захворювань органів травлення. За даними ВООЗ у світі налічується більше 2 млрд. людей, що мають ознаки наявної або перенесеної інфекції вірусом гепатиту В, з них більше 350 млн. у цей час є носіями вірусу; від патології, пов'язаної з вірусним гепатитом В, щорічно помирає близько 2 млн. людей. Близько 500 млн. людей у світі страждають хронічною HCV- інфекцією. У Європі найбільш висока захворюваність хронічними гепатитами зустрічається в Молдові, Угорщині, Італії, Німеччині й Франції, де рівень смертності від даних захворювань коливається від 32,7 (Франція) до 127,4 (Молдова) на 100000 населення. За нашим даними, у Ленінграді - Санкт-Петербурзі багаторічна динаміка зареєстрованої захворюваності має тенденцію зростання з 1,0 в 1962 р., до рекордної цифри 29,3 в 1995 р. на 100000 населення. Ріст захворюваності в 1990-ті роки обумовлений в основному за рахунок вірусного гепатиту В і вірусного гепатиту С (Радченко В.Г. і ін., 2000).

За прогнозами фахівців, через 10-20 років поряд зі збільшенням у світі кількості, наприклад, хворих ВГС на циротичній стадії, збільшиться смертність від ускладнень портальної гіпертензії, зросте частка гепатоцелюлярного раку, збільшиться необхідність у трансплантації печінки (Рахманова А.Г. і ін., 2006; Стельмах В.В. і ін., 2007). Зростання значимості хронічних гепатитів В і С (ХГВ, ХГС) у масштабах Росії обумовлена високим рівнем захворюваності, ростом числа вірусоносіїв (у Росії від 3 до 5 млн. людей є носіями вірусів гепатитів В або С), зміною структури шляхів передачі збудника (зараження при введенні наркотиків і активна реалізація статевого шляху), а також переважанням осіб молодого віку (Рахманова А.Г. і ін., 2006; Шахгільдян Д.І., 2001).

Серед імунних механізмів у патогенезі вірусного гепатиту важливе значення має дефіцит продукції альфа-інтерферону, що призводить до зниження його противірусної дії й активації вірусної реплікації (Яковлєв А. А. і ін., 2006).

Лікування вірусних гепатитів залишається досить складною й не до кінця вирішеною проблемою, особливо це стосується хронічних гепатитів В і С. Актуальність необхідності противірусної терапії на різних стадіях ВГ безсумнівна: при гострому ВГС запобігає хронізації процесу, при хронічному ВГС - формуванню циротичної стадії, при цирозі - його декомпенсація, розвиток гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК).