Існуючі методи лікування гепатиту В

При лікуванні вірусних гепатитів (ВГ) ПВП повинні діяти в декількох напрямках: попереджати інфікування нових клітин організму й блокувати реплікацію вірусу. Лікування хронічних ВГ (ХВГ), враховуючи широку поширеність і прогресуючий плин багатьох форм захворювань цієї групи, є однією із ключових проблем сучасної гепатології. Застосування етіотропної терапії дозволило не тільки зупинити прогресування захворювання в значного числа хворих, але й у ряді випадків добитися повного лікування.

Основним показанням до застосування ПВП на будь-якій стадії захворювання є активна реплікація вірусів гепатитів, маркерами якої є при:

• ВГВ- наявність ВГВ- ДНК (у ПЛР), HBeАg, анти-HВcor Ig M
• ВГС- наявність ВГС- РНК, анти- ВГС Ig М

Усі противірусні ХП, що застосовуються для лікування ВГ, належать до 3 основних груп. Противірусні ХП використовують у терапії гострих і хронічних форм ВГ. Доцільна комбінована одночасна або послідовна терапія препаратами трьох зазначених груп. Перспективне застосування двох інгібіторів зворотної транскриптази й інгібіторів протеази безупинно при затяжному перебігу гострого гепатиту 2-3 місяця, а при хронічному гепатиті - 6-12 місяців залежно від характеру активності, ступеню віремії й імунної відповіді.

Варіантами специфічної терапії можуть бути імуноглобулін з високим титром анти HВs і рекомбінантна вакцина проти вірусу гепатиту В. Доцільне використання інтерферонів або їх індукторів у комбінації із противірусними ХП.

Основні групи ХП для лікування гепатитів

1 група - інгібітори зворотної транскриптази (ЗТ) - ці лікарські речовини, проникаючи в клітину, блокують синтез ДНК або РНК, заміщаючи натуральні нуклеозіди під час синтезу. Препарати цієї групи розділяються на 3 підгрупи:

• аналоги нуклеозидів (частіше вони використовуються при лікуванні ВГ),
  
• аналоги нуклеотидів
  
• і ненуклеотидні аналоги.

Інгібітори зворотної транскриптази

2 група - Інгібітори протеази

Ліки цієї групи, потрапивши в уражену клітину, блокують активність вірусного ферменту - протеази, яка використовується на стадії відтворення віріонів, тим самим попереджаючи утворення нових вірусних часток. Протеаза вірусу відрізняється від протеаз клітин людини, тому інгібітори протеаз діють вибірково.

3 група - Аналоги пірофосфату
Позитивною властивістю інгібіторів протеази є те, що для активації, на відміну від інгібіторів зворотної транскриптази, не потрібен клітинний метаболізм, а, отже, вони залишаються ефективними й у хронічно інфікованих клітинах.
Indinavir (Crixivan)
Saquinavir (Invirase)
Ritonavir (Norvir)
Neflinavir (Viracept)
VX-478

Аналоги пірофосфату. У клітинах під впливом ферментів фосфорилізуються до активної форми. Виявляють інгібуючу дію на вірусоспецифічні ферменти, тим самим блокуючи синтез вірусної ДНК і порушуючи реплікацію вірусу.

Foscarnet, Fiscavir
Противірусні засоби (Рибавірин і ін.) застосовують у комбінації з інтерфероном або індукторами ІФН, а також імуноглобулінами й іншими лікарськими засобами (Рахманова А.Г. і ін., 2007; Страчунський Л.С. і ін., 2007; Яковлєв А. А. і ін., 2003).

Результати противірусної терапії ще не можна вважати цілком задовільними. Ефективність її залежить від: генотипів (і субтипів) HCV, виділення мутантних штамів HBV, рівня вірусної РНК/ДНК, активності запального процесу в печінці. Інтерферонотерапія є дорогою, у частини хворих виникають побічні ефекти й відбувається формування антитіл до ІФН, які знижують ефективність лікування. Існують протипоказання до призначення інтерферонів, зокрема - наркоманія. Питання підвищення ефективності інтерферонотерапії залишаються відкритими (Козлов В.К. і ін., 2004). У зв'язку із цим необхідні критерії ретельного відбору хворих, що підвищують ефективність використовуваних препаратів.