Існуючі методи лікування оперізуючого герпесу

Основні цілі терапії оперізуючого герпесу - необхідно перервати реплікацію ВОГ (вірус оперізуючого герпесу) для: попередження розвитку неврологічних порушень, постзостерної невралгії (ПЗН), зостер-асоційованого болю, профілактики поширення висипів, розвитку офтальмогерпесу й менінгоенцефаліту.

Використання противірусних хіміопрепаратів у клінічній практиці сполучене з формуванням резистентних до хіміопрепаратів штамів вірусів, що суттєво знижує ефективність.

1. Для лікування ОГ (оперізуючого герпесу) застосовуються препарати, що пригнічують реплікацію вірусу - Ацикловір і його аналоги.

Можливо, що несприйнятливість ряду пацієнтів до приймання фамцикловіра може бути пояснена призначенням препарату в 1) неадекватному дозуванні, а також 2) неадекватному шляху введення. Не виключена спроба почати використовувати протигерпетичні препарати у високих дозах тривалим курсом, наприклад, ацикловір по 4000 мг/добу 10-14 днів. Однак результати лікування не завжди є підбадьорюючими (Рахманова А.Г. і ін., 2001). У частини пацієнтів ПЗН, що розвивається на фоні ОГ, не купується призначенням специфічних противірусних препаратів, але добре відповідає на протигерпетичні імуноглобуліни спрямованої дії (ІГСД).

2. Препарати ІГСД (IV покоління, наприклад, габриглобін) мають широку імуномодулюючу активність, виявляють протизапальний ефект.

Застосування гіперімунного глобуліну може бути показане із профілактичною метою в групи пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку ПЗН (Hugler і ін., 2002). Це заперечує участь вірусу в генезі ПЗН і підтверджує роль імуноопосередкованих механізмів. Прогностично несприятливим є пригнічення клітинно-опосередкованих імунологічних реакцій, тому що ризик активізації ВОГ суттєво зростає. Раннє призначення протигерпетичних препаратів на 30% знижує ризик розвитку синдрому ПЗН.

Протигерпетичні ХП швидко й ефективно купуючи гострі прояви ГІ, не запобігають повторному рецидиву герпесу й не знижують частоту рецидивів. Для підвищення ефективності лікування в схеми терапії необхідно включати імунобіологічні засоби, що сприяють корекції імунологічного статусу хворого, а також патогенетичні препарати, що полегшують стан пацієнта (Ісаков В.А. і ін., 2004; 2006).